vse-zabolevaniya.ru
ГлавнаяДовідник хворобІнфекційні хворобиЧума

Чума


Чума - особливо небезпечна бактерійна хвороба з переважним ураженням шкіри, лімфатичних вузлів або легень і тяжкою інтоксикацією.

Етіологія чуми

Збудник належить до роду єрсиній, утворює дуже сильний токсин. Стійкість бактерій у зовнішньому середовищі невелика. При температурі 100 °С вони гинуть протягом 1 хв. Добре переносять низьку температуру. З дезінфікуючих засобів особливо згубними для збудника чуми є розчини сулеми, карболової кислоти, лізолу, хлораміну Б, хлорного вапна.

Епідеміологія чуми

Чума є природно-осередковою інфекцією. Резервуаром її можуть бути близько 200 видів і підвидів диких гризунів, найчастіше бабаки, ховрахи, піщанки, хом'яки, щури, зайці. Переносником серед тварин служать блохи. У знмосплячих диких гризунів чума активізується весною, під час виходу молодняка з нір.
Людина може заразитися через інфікованих бліх, при контакті з хворою твариною, вживанні заражених продуктів. Частіше хворіють особи, які зайняті полюванням на гризунів, доглядом за верблюдами, споживають верблюже м'ясо. Хвора людина також несе потенційну небезпеку зараження інших, може передати збудника аерогенним шляхом або через побутові речі, забруднені мокротинням і гноєм. Сприйнятливість до чуми висока.
Природні осередки займають 8-9 % земної суші. На території України їх немає, але можливе ввезення інфекції з інших країн.

Патогенез чуми

В організм людини чумні бактерії проникають крізь шкіру, кон'юнктиви, дихальні шляхи або травний канал. Зрідка на шкірі в місці укусу зараженою блохою послідовно виникають папула, везикула, пустула, ділянка некрозу. Частіше збудник, не пошкоджуючи шкіри і слизових оболонок, з лімфою заноситься в регіонарні лімфовузли. Під впливом бактерій та їхніх токсинів відбувається серозно-геморагічне запалення лімфовузлів і навколишніх тканин з утворенням первинних бубонів, що нагноюються. По лімфатичних капілярах збудник потрапляє у віддалені лімфовузли, утворюючи вторинні бубони, патологічні зміни в яких не доходять до нагноєння. Прорив бактерій у кров обумовлює генералізацію інфекції з виникненням вторинних вогнищ запалення, переважно в легенях, рідше - в кишках. Якщо зараження відбувається аерогенним шляхом, то розвивається первинна легенева чума з клінікою зливної або дольової пневмонії. Інтенсивне розмноження бактерій та їх масивне руйнування можуть призвести до розвитку інфекційно-токсичного шоку. Після перенесеного захворювання залишається сталий імунітет.

Клініка чуми

Інкубаційний період триває 1-6 діб, у вакцинованих осіб - до 10 діб. Розрізняють локальні (шкірна, бубонна, шкірно-бубонна), септичну, легеневу та кишкову форми.
Будь-яка форма починається раптово з різкого ознобу і підвищення температури тіла до 39-40 °С. З перших годин захворювання хворі скаржаться на сильний біль голови, різку слабість, кволість. Обличчя гіперемоване, з ціанотичним відтінком і виразом жаху. Язик набряклий, укритий густим білим нальотом. Піднебінні мигдалики великі, пухкі. Пульс дуже частий, аритмічний. Артеріальний тиск низький. Тони серця глухі. Наростає задишка. Живіт болючий, печінка і селезінка збільшені. Внаслідок ураження центральної нервової системи хворий дуже неспокійний, метушливий, його мова невиразна, хода хитлива. Цей стан нагадує оп'яніння. При дослідженні крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом формули вліво, збільшення ШОЕ; сечі - білок, еритроцити, циліндри.

Шкірна форма чуми

При шкірній формі утворюється виразка, оточена багряним валом різко гіперемованої і набряклої шкіри. Бубонна форма починається з відчуття інтенсивного локального болю, найчастіше в паху. У запальний процес швидко залучаються декілька лімфовузлів, які утворюють щільний конгломерат (бубон), що випинає шкіру. Сформований бубон дуже болючий і не зміщується при пальпації, шкіра над ним із запальними змінами. Наслідки бубона бувають різні: він частіше нагноюється, зрідка розсмоктується або склерозується. При нагноєнні утворюється нориця, з якої виділяється гнійно-кров'яниста рідина. Частіше вражаються стегнові, пахвові і пахвинні лімфовузли.

Бубонна форма чуми

Бубонна форма чуми може ускладнитись септичною і легеневою або останні розвиваються самостійно, без попереднього регіонарного лімфаденіту. Перебіг їх дуже тяжкий. Обличчя хворого червоне, одутле. На шкірі з'являються дрібні та обширні крововиливи. Швидко наростає задишка і приєднується вологий кашель. Спочатку мокротиння пінисте, прозоре, скловидне, пізніше - кров'янисте. При фізикальному і рентгенологічному дослідженні легень виявляють пневмонію. Далі хворий впадає в кому або вмирає в стані психомоторного збудження. Тривалість захворювання не перевищує 4-5 діб. Безпосередньою причиною смерті є інфекційно-токсичний шок або набряк легень.

Діагностика чуми

Дуже важливе значення мають епідеміологічні дані: свідчення про перебування захворілого в природному осередку чуми, полювання на промислових гризунів, уживання верблюжого м'яса, спілкування з хворим, у якого захворювання перебігало з високою температурою тіла, кровохарканням, маренням і закінчилося смертю.
Клінічний діагноз підтверджують дослідженнями у спеціальних лабораторіях, шо перебувають на суворому протиепідемічному режимі. Для бактеріологічного дослідження беруть вміст бубону, виразки, мокротиння, слиз із зіва, кров, кал, шматочки органів трупа. Матеріал пересилають у щільно закритій банці, яку обгортають марлею, змоченою в дезінфікуючому розчині, і поміщають у бікс, який пломбують. Беззаперечним доказом правильності діагнозу є виділення збудника чуми шляхом посіву матеріалу на живильні середовища або при зараженні лабораторних тварин. З серологічних методів використовують РНГА і реакцію нейтралізації. Останнім часом розроблені значно чутливіші імуноферментний і радіоімунний методи.
Диференціальну діагностику проводять із урахуванням клінічної форми чуми. При локалізованій формі треба виключити фурункул і карбункул, подібні форми сибірки і туляремії, лімфогранулематоз. Легеневу чуму диференціюють від пневмонії іншої етіології, легеневої форми сибірки, малярії, висипного тифу, туберкульозу. При чумному сепсисі необхідно виключити менінгококцемію і сепсис іншої природи.

Лікування чуми

Хворий підлягає негайній ізоляції і лікуванню в боксі. Найкращими етіотропними засобами є антибіотики тетрациклінової і стрептоміцинової груп, які призначають у дуже великих дозах; при генералізованих формах - комбіновані курси, наприклад, тетрациклін і гентаміцин разом. Показане патогенетичне лікування: гемодез, реополіглюкін, стандартні сольові розчини, серцеві засоби, глюкокортикоїди, вітамінні препарати.
Прогноз серйозний. Застосування сучасних методів лікування дало змогу знизити летальність до 5-10 %.

Профілактика чуми

Запобігання завезенню чуми із-за кордону. На неї як карантинну інфекцію розповсюджуються «Міжнародні медико-санітарні правила». Згідно з цими правилами вживають таких заходів: проводять опитування і медичний огляд осіб, які прибули з країн, де виявлена чума; перевіряють наявність медико-санітарних декларацій; обстежують транспорт на присутність гризунів та бліх, здійснюють дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію. Хворих і підозрілих на чуму осіб негайно госпіталізують, а ті, хто з ними контактував, мають перебувати у спеціальних ізоляторах 6 діб. За ними ведуть ретельне медичне спостереження з дворазовою термометрією щодоби.
При виявленні чуми в населеному пункті встановлюють карантин. Госпіталь, де лікують хворих, перебуває на суворому протиепідемічному режимі. Персонал працює в протичумних костюмах. У приміщеннях проводять якісну поточну і заключну дезінфекцію.
Реконвалесцентів при бубонній чумі виписують не раніше ніж через 4 тиж, а при легеневій - через 6 тиж після клінічного видужання, якщо отримано 3 негативних результати бактеріологічного дослідження (мазків із зіва, мокротиння, пунктату бубонів).
Особам, що контактували з хворим на чуму, проводять термінову профілактику антибіотиками. Протягом 5 днів їм дають стрептоміцин (по 0,5 г 2 рази на добу) або тетрациклін (по 0,5 г 4 рази на добу). Якщо ж вони спілкувалися з хворим на легеневу форму чуми, то добову дозу стрептоміцину збільшують до 1,5 г. Для активної імунізації осіб, які проживають на ензоотичній території або від'їжджають у країни, несприятливі щодо чуми, застосовують суху живу вакцину.