vse-zabolevaniya.ru
ГлавнаяДовідник хворобІнфекційні хворобиКаклюш і паракаклюш

Каклюш і паракаклюш


Каклюш і паракаклюш - гострі інфекційні хвороби, що за клінічними проявами не відрізняються одна від одної і характеризуються приступами спазматичного кашлю, ураженням дихальної, нервової й судинної систем.

Етіологія каклюшу і паракаклюшу

Збудниками є специфічні палички з роду бордетел. Вони грамнегативні, нерухомі, мають термолабільний токсин, відрізняються аглютинабельними властивостями; швидко гинуть при висушуванні, ультрафіолетовому опроміненні, під дією дезінфікуючих засобів.

Епідеміологія каклюшу і паракаклюшу

Джерелом інфекції є хворі з явною, стертою і субклінічною формами хвороби. Заразливість є найвищою в початковий (катаральний) період, зберігається 4-5 тиж; у хворих, які отримували антибіотики, вона дещо зменшується. Механізм передачі повітряно-крапельний при відносно близькому і досить тривалому контакті з хворим. Через предмети побуту і третіх осіб передача малоймовірна внаслідок нестійкості збудника у зовнішньому середовищі. Індекс контагіозності близько 70 %. Хворіють переважно діти будь-якого віку, навіть новонароджені; на паракашлюк - частіше діти, які відвідують дитячі заклади. Останніми роками у зв'язку з активною імунізацією населення кашлюк почав частіше траплятися у підлітків та дорослих. Сезонність осінньо-зимова. Між кашлюком і паракашлюком існує частковий перехресний імунітет.

Патогенез каклюшу і паракаклюшу

Збудник укорінюється й розмножується в слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів. Постійне подразнення їх рецепторів токсином обумовлює кашель. При цьому в центральній нервовій системі виникає вогнище збудження за типом домінанти, внаслідок чого типові приступи кашлю можуть викликатися і неспецифічними подразниками. Погіршення вентиляції легень, гіпоксемія, гіпоксія, регіонарні розлади гемодинаміки сприяють розвитку енцефалопатії та вторинної бактерійної пневмонії, частіше у дітей раннього віку.

Клініка каклюшу і паракаклюшу

Інкубаційний період триває 2-14 діб. У початковий (катаральний) період (від 6-7 днів до 2 тиж) спостерігаються незначний сухий кашель, іноді нежить; температура тіла субфебрильна або нормальна. Поступово кашель посилюється, стає настирливим, приступоподібним, спазматичним. Напади кашлю дуже характерні - серія коротких кашльових поштовхів на одному видиху, яка переривається судорожним свистячим вдихом - репризом (протягом одного приступу таких циклів буває 2-15 і більше). Приступ закінчується виділенням в'язкого скловидного мокротиння, іноді з блюванням. Під час приступу обличчя червоніє, потім синіє, шийні вени набухають, очі червоніють, спостерігається сльозотеча; язик висовується з рота, часто травмується його вуздечка; можливі зупинка дихання з асфіксією, носові кровотечі, крововиливи в склери, мимовільні сечовипускання і дефекація. Між нападами обличчя бліде, одутле, зберігається періоральний ціаноз. Ступінь тяжкості хвороби залежить від тривалості приступів та їх частоти протягом доби.
При тяжкому перебігу хвороби добова частота приступів досягає 30 і більше; дитина дратівлива, погано спить, відмовляється від їжі. Приступи кашлю супроводжуються загальним ціанозом, порушенням ритму дихання, апное. Виникає стан, який характерний для кашлюкової енцефалопатії, - порушення свідомості, судоми, парези, паралічі. Період спазматичного кашлю триває 2-4 тиж, поступово його напади рідшають і надалі зникають, хоча звичайний кашель ще залишається (завершальний період).
У дорослих захворювання перебігає без приступів судорожного кашлю, у вигляді трипалого бронхіту з настирливим кашлем, без порушення іагального стану і підвищення температури тіла. Стерті форми можуть спостерігатися в дітей, яким зроблені щеплення.
При дослідженні крові виявляють лейкоцитоз з лімфоцитозом, незначне зниження ШОЕ.
Ускладнення: ателектаз легені, пневмонія, плеврит, бронхоектатична хвороба, енцефалопатія зі стійкими неврологічними розладами (порушення психічного розвитку дитини, епілепсія).
При паракашлюку температура тіла залишається нормальною, загальний стан не порушується. Гемограма не змінена. Ускладнення спостерігаються дуже рідко.

Діагностика каклюшу і паракаклюшу

Діагностика кашлюку і паракашлюку грунтується на типових клінічних ознаках (приступи судорожного кашлю, надрив або виразка вуздечки язика), даних гемограми. Підтвердженням діагнозу служить виділення збудника з слизу, мокротиння або за допомогою методу «кашльових платівок», а також зростання титру антитіл у серологічних реакціях (РА, РЗК) у динаміці. З метою експрес-діагностики використовують метод імунофлуоресцснції.
Кашлюк і паракашлюк диференціюють від грипу та інших ГРВІ, туберкульозного бронхоаденіту, пухлини середостіння. Крім того, потрібно пам'ятати про можливість потрапляння в дихальні шляхи сторонніх предметів.

Лікування каклюшу і паракаклюшу

Хворих першого року життя, а також з тяжким перебігом хвороби та ускладненнями госпіталізують, решту захворілих лікують вдома. Для цих хворих обов'язковими є перебування на свіжому повітрі, раціональне повноцінне харчування (годувати слід після приступів кашлю). При тяжкому і ускладненому перебігу хвороби, супутніх захворюваннях показані антибіотики (ампіцилін, еритроміцин, тетрациклін, левоміцетин, гентаміцин), імунотерапія (донорський гіперімунний протикашлюковий імуноглобулін або нормальний людський імуноглобулін - 3-б мл). При частих приступах призначають аміназин (по 1-3 мг/кг на добу протягом 10-12 днів). У разі зупинки дихання необхідно очистити дихальні шляхи від слизу (відсмоктування) і провести штучну вентиляцію легень. Патогенетична терапія включає також кисневу терапію, десенсибілізуючі засоби, вітаміни, інгаляції протеолітичних ферментів, аерозолі зі спазмолітиками, електрофорез кальцію хлориду, аміназину на грудну клітку і комфцеву ділянку.

Профілактика каклюшу і паракаклюшу

На кожний випадок захворювання подають термінове повідомлення в СЕС. Хворого ізолюють на ЗО днів з моменту захворювання. Дітей віком до 7 років, що перебували у контакті з хворим, ізолюють на 14 днів за умови роз'єднання з хворим; на такий самий термін установлюють карантин у дитячих закладах. Дітям першого року життя і нещепленим, що спілкувалися з хворим, з метою запобігання захворюванню вводять нормальний людський імуноглобулін по 3 мл 2 дні поспіль. Заключна дезінфекція в осередку не потрібна.
Планову профілактику кашлюку проводять за допомогою АКДП-вакцини починаючи з 3-місячного віку: на першому році життя тричі з інтервалом 1 міс, ревакцинацію здійснюють у віці 18 міс одноразово. Проти паракашлюку активну імунізацію не проводять.