vse-zabolevaniya.ru
ГлавнаяДовідник хворобІнфекційні хворобиСиндром набутого імунодефіциту (СНІД)

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)


Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

- вірусна хвороба з необоротним ураженням Т -системи імунітету та розвитком вторинних інфекцій і злоякісних пухлин.

Етіологія СНІДу

Збудник - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який містить РНК. Розрізняють ВЇЛ-1, що розповсюджений у Північній Америці і Європі, та ВІЛ-2, який циркулює переважно в Західній і Південній Африці. Вірус у зовнішньому середовищі нестійкий: гине при температурі 56 °С за ЗО хв, при 100 °С - відразу; швидко знищується етиловим спиртом, ефіром, розчином натрію гіпохлориту.

Епідеміологія СНІДу

Джерелом інфекції є хвора людина або здоровий вірусоносій, які заразні все життя. Збудник передається такими шляхами:
1) при статевому контакті та штучному запліднюванні;
2) при переливанні крові та деяких її фракцій (особливо факторів зсідання крові), пересадці органів; під час парентеральних діагностичних, лікувальних та інших втручань з використанням медичних інструментів, які забруднені кров'ю хворих або носіїв;
3) через плаценту від вагітних, які мають вірус, до плода. Діти можуть заражатись під час годування грудним молоком.
До груп високого ризику зараження належать: гомосексуалісти, повії, особи з безладними статевими зв'язками, хворі на наркоманію; особи, яким здійснювали гемотрансфузії, оперативні втручання, часті ін'єкції ліків; діти, котрі народилися від заражених батьків; медичні працівники хірургічних професій, клінічних лабораторій, станцій переливання крові.
У світі вже нараховується близько 10 мли заражених осіб, з них до 1 мли хворих. За станом на 1 вересня 1996 р. в Україні виявлено майже 8,5 тис. інфікованих осіб. Рівень інфікування населення BIЛ продовжує зростати.

Патогенез СНІДу

Вірус СНІДу здатний проникнути в середину Т-лімфоцитів (субпопуляція хелперів), рідше в моноцити і макрофаги, де й розмножується. Відповідно до цього провідним у патогенезі СНІДу є глибоке і безповоротне руйнування клітинного імунітету, що робить хворого беззахисним перед будь-якою інфекцією. У зв'язку з цим нашаровуються захворювання, викликані різними збудниками - найпростішими, грибами, вірусами, бактеріями, гельмінтами. Знижується імунний контроль за утворенням атипових клітин, унаслідок чого часто розвиваються пухлини. Крім цього, активізується В-система імунітету, що веде до гіперпродукції імуноглобулінів усіх класів і підвищення кількості циркулюючих імунних комплексів.

Клініка СНІДу

Інкубаційний період коливається від 2-7 тиж до 5-8 років Вважають, що на 1 хворого на СНІД припадає до 300 вірусоносіїв. Протягом 5 років спостереження у 1/3 вірусоносіїв виникає захворювання.
У клінічному перебігу хвороби розрізняють такі періоди: 1) мононуклеозоподібний; 2) персистуючої генералізованої лімфаденопатії; 3) преСНІД; 4) власне СНІД.
Мононуклеозоподібний синдром виникає у 30-50 % інфікованих. У хворого в цей час спостерігаються гарячка (8-10 днів), ангіна, збільшення лімфатичних вузлів шиї, а також печінки і селезінки, лімфопенія. Після зникнення цих проявів хвороба має прихований перебіг. Під час обстеження виявляють лише побільшення деяких груп лімфовузлів (шийних, пахвових, ліктьових, надключичних та ін.). Підозрілим на СНІД вважають збільшення двох лімфовузлів і більше в кількох анатомічних ділянках, якщо воно триває понад 1,5 міс.
ПреСНІД характеризується тривалою гарячкою і нічною пітливістю, збільшенням багатьох груп лімфовузлів, частими проносами, схудненням (на 10 % маси тіла і більше). Ця стадія може тривати декілька років. Клініка власне СНІДу складається з проявів різних інфекційних захворювань і новоутворень, що приєднались у зв'язку з розвитком імунної недостатності. Найчастіше це протозойні та глистяні інвазії (пневмоцистна пневмонія, токсоплазмоз, криптоспоридіоз, стронгілоідоз), кандидоз з ураженням стравоходу, туберкульоз легень, викликаний мікобактеріями пташиного типу, герпетичні інфекції; з пухлин - саркома Капоті та лімфома головного мозку. Саркома вражає шкіру у вигляді множинних судинних вузлів і бляшок малинового або вишневого кольору, які часто виразкуються і нагноюються.
Залежно від переважного ураження тієї чи іншої системи організму розрізняють легеневу, кишкову, нервову, шкірну, очну та інші форми хвороби. Тривалість життя хворого на СНІД не перевищує 5 років.

Діагностика СНІДу

Діагностика СНІДу здійснюється на підставі епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних. У стадії преСНІДу з клінічних ознак найбільше значення мають довготривала гарячка, стійкий пронос (понад 1 міс), системне збільшення лімфовузлів, значне схуднення. Про власне СНІД свідчать наявні пневмоцистна пневмонія, саркома Капоші, рецидивуюча герпетична інфекція тощо.
Діагноз обов'язково підтверджують за допомогою лабораторних тестів (імуноферментний, імунофлюоресценції, імуноблотинг). Доказом є виявлення противірусних антитіл у крові. Для дослідження її беруть з вени в стерильну пробірку і доставляють у лабораторію в охолодженому вигляді (в термосі з льодом) не пізніше ніж через 2 доби після взяття.
В початковий період захворювання треба виключити інфекційний мононуклеоз, ГРВІ, дифтерію зіва, вірусний гепатит. Коли приєднуються різні інфекційні і злоякісні захворювання, то СНІД диференціюють від інших уроджених та набутих імунодефіцитних станів.

Лікування СНІДу

Хворих госпіталізують у боксі інфекційної лікарні, за вірусоносіями спостерігають амбулаторно. Призначають противірусні препарати: азидотимідин, сурамін, рибавірин, ацикловір. Другий підхід - зміцнення імунної системи (препарати інтерферону, тактивін, тималін тощо). Проводять лікування супутніх захворювань. При пневмоцистній пневмонії призначають триметоприм-сульфаметоксазол (бактрим), при мікозах - амфотерицин В, бактерійних інфекціях - антибіотики.
Всіх серопозитивних осіб беруть на диспансерний облік і двічі на рік обстежують. При появі хвороби їх негайно направляють до інфекціоніста.

Профілактика СНІДу

До найважливіших заходів, спрямованих на виявлення джерела інфекції, належать облік і обстеження на СНІД усіх груп ризику. Серопозитивних осіб попереджають про кримінальну відповідальність у випадку зараження ними інших людей. Слід усунути можливість передачі вірусу при лікувальних і діагностичних маніпуляціях (застосування разових голок, шприців, систем переливання; надійна стерилізація медичних інструментів). Створена мережа кабінетів анонімного обстеження на СНІД.
Систематично проводять санітарну освіту населення, яке повинно бути добре поінформованим про шляхи поширення захворювання, небезпеку безладних і позашлюбних статевих зносин; про необхідність використання презервативів. Слід дотримуватись елементарних санітарно-гігієнічних правил: не користуватися чужими бритвами, лезами, манікюрним приладдям, зубними щітками.
Нині проходять випробування вакцини проти СНІДу.