vse-zabolevaniya.ru
ГлавнаяДовідник хворобПсихічні та наркологічні хворобиАлкоголізм хронічний

Алкоголізм хронічний


Алкоголізм хронічний - один з різновидів токсикоманії. Складається з таких синдромів: патологічний потяг до вживання спиртних напоїв; зміна толерантності (витривалості) до алкоголю; синдром фізичної залежності; комплекс соматоневрологічних порушень алкогольного генезу; психічні розлади. В перебігу алкоголізму розрізняють три стадії. Перша (початкова) стадія - псевдоневрастенічна. В цій стадії формується патологічний потяг до приймання спиртних напоїв у формі психічної залежності: хворого постійно «тягне» до спиртного, толерантність до алкоголю зростає в 3-5 разів, але абстинентного синдрому немає. Соматоневрологічні порушення мають функціональний характер, особливо після запою. Характерним є симптом анозогнозії, тобто заперечення факту хвороби. Хворі заявляють, що вони цілком здорові і «п'ють, як усі». Соціально-трудовий статус здебільшого не змінений.
У II (наркоманічній) стадії формується алкогольний абстинентний синдром (ААС) як основний прояв фізичної залежності. Основними його симптомами є такі: загальний тремор, тахікардія, підвищення артеріального тиску, пітливість, спрага, нудота, втрата апетиту, пронос, зниження настрою, тривога, фізична слабкість, порушення уваги, розлади сну. Щоб позбутись цих неприємних проявів, хворий вимушений прийняти відповідну дозу алкоголю, тобто похмелитись. Толерантність до спиртних напоїв зростає в 5-10 разів. Змінюється характер алкогольного сп'яніння: замість ейфорії виникає знижений настрій з дратівливістю, настирливістю.
У II стадії алкоголізму суттєво змінюється характер хворого. На фоні егоїзму і брехливості розвивається психопатизація за такими варіантами: 1. Експлозивний. Хворі стають підвищено дратівливими, брутальними, озлобленими. З найменшого приводу вони вступають у конфлікти, найчастіше з членами сім'ї. 2. Істеричний. Поведінка хворих відрізняється хвалькуватістю, істерощними реакціями (показним плачем, гнівом, погрозами самогубства). 3. Астенічний. Хворі знесилені, не можуть упоратися з незначним фізичним чи розумовим навантаженням, перетворюються в нерішучих людей, які пасивно підкоряються чужій волі, за винятком осіб, які забороняють чи засуджують їх пияцтво. 4. Апатичний. Розвивається байдужість до родичів, близьких, самого себе, роботи, свого соціального стану; наростають емоційне спустошення і прояви апатико-абулічного синдрому. В цей період хвороби функціональні соматоневрологічні порушення переростають в органічні. Розвиваються гепатит, панкреатит, гастрит, ентероколіт, алкогольна міокардіопатія, нефрит, гостра та хронічна енцефалопатія, поліневрит. У першій половині II стадії алкоголізму ці порушення перебігають без вираженого больового синдрому. Пізніше з'являється біль, який майже не знімається болезаспокійливими чи протиспазматичними засобами. Як правило, він минає або зменшується після приймання незначної дози спиртних напоїв.
У 10 % хворих виникають алкогольні психози, найчастіше делірій, галюциноз, параноїд, корсаковський психоз, депресія.
У III (енцефалопатичній) стадії хвороби пияцтво набуває сталого характеру, але толерантність до алкоголю різко знижується. Соматоневрологічні зміни стають нсзворотними. У частини хворих розвивається хронічний психоз на фоні алкогольної енцефалопатії. Як правило, розпадається сім'я, хворий утрачає роботу і житло. Розвивається повна моральна і фізична деградація.

Лікування хронічного алкоголізму

Лікування ефективне в І і на початку II стадії алкоголізму. Його проводять у наркологічному стаціонарі й амбулаторно (в тому числі в кабінеті анонімного лікування).
У лікуванні хронічного алкоголізму виділяють чотири етапи. На першому етапі необхідно обірвати запій і зняти ААС. З цією метою використовують метронідазол, унітіол, натрію тіосульфат і сульфозин. На другому етапі проводять дезінтоксикаційну та загальнозміцнювальну терапію за допомогою унітіолу, метіоніну, гепатотропних засобів, глюкози, інсуліну і вітамінів. Дози лікарських препаратів і термін лікування визначає лікар-нарколог. На третьому етапі застосовують специфічну протиалкогольну терапію. Найефективнішими є психотерапія ( кодування) за методом Довженка (в різних модифікаціях) і внутрішньом'язова імплантація препарату «Еспераль». Цей етап лікування проводить лише лікар-нарколог. Після цього показане протирецидивне лікування згідно з методикою, яку також визначає лікар-нарколог.