vse-zabolevaniya.ru
ГлавнаяДовідник хворобПсихічні та наркологічні хворобиШизофренія

Шизофренія


Шизофренія - ендогенна прогредієнтна психічна хвороба, яка характеризується «розщепленням психіки», тобто втратою єдності психічних процесів.
Дисоціація, або розщеплення психічних процесів при шизофренії може відбуватися на трьох рівнях. На першому з них тією чи іншою мірою розщеплюється єдність між особистістю і навколишнім світом та оточуючими, що проявляється прогресуючою байдужістю і бездіяльністю, навіть за необхідності забезпечувати життєві потреби, або в хворобливому (неадекватному) відреагуванні емоційно-вольової сфери.
При другому рівні розщеплення втрачається природний взаємозв'язок між двома або й більшою кількістю сфер психіки. Клінічно це проявляється в неможливості продуктивної діяльності при формально збереженому інтелекті, в інших випадках - у неадекватності емоційного відреагування на подразник (розщеплення між сприйняттям і емоційно-вольовою сферою), нерідко - в тотальній дисоціації функціонування всіх головних сфер психіки, коли хворий сприймає одне, розуміє інше, емоційно реагує і чинить ще по-іншому. В літературі другий рівень розщеплення психічних процесів образно описується як «гра симфонічного оркестру без диригента».
У тяжких випадках може спостерігатися третій рівень розщеплення психіки, коли настає дисоціація психічних процесів усередині самої сфери психіки. До цього рівня належать: розщеплення сприйняття свого «я»; симптом позитивного або негативного двійника, коли хворий сприймає незнайому особу як родича або близьку людину, чи, навпаки, родича або близького вважає «загримованим» незнайомцем, здебільшого з лихими щодо хворого намірами; розщеплення мислення (розірваність мислення - розщеплення між фразами, фрагментами фраз або окремими словами), паралогічне мислення (розщеплення між передумовою і висновком), резонерство (розщеплення між змістом і формою викладання думок), символізм (розщеплення смислу слова, коли значення його стає символом іншого поняття); амбівалентність (розщеплення емоцій) і амбітендентність (розщеплення вольових процесів). З перебігом захворювання розщеплення єдності психіки поглиблюється і може сягати повного розпаду єдності та гармонійності психічних процесів.
Розрізняють такі основні клінічні форми шизофренії:
1. Проста форма. Основними клінічними проявами її є поступове згасання емоційно-вольової сфери, зниження енергетичного потенціалу. Галюцинаторно-маячні включення трапляються рідко і носять рудиментарний короткочасний характер.
2. Параноїдна форма. На перший план виступають прояви маячного синдрому. Маячення може з'явитись швидко, інколи раптово, частіше поступово. На початку захворювання спостерігається так звана маячна настороженість (відчуття немотивованої тривоги, нібито щось має трапитись), пізніше виникають чіткі маячні ідеї, які носять паранояльний характер, а через певний період маячення набуває параноїдної форми. Досить часто на цьому етапі формується і розвивається синдром психічного автоматизму (Кандинського-Клерамбо). Параноїдна форма захворювання частіше має переривчасто-прогредієнтний тип перебігу.
3. Кататонічна форма. Проявляється у вигляді кататонічного збудження і кататонічного ступору (виражається нерухомістю, мутизмом, негативізмом, відмовою від їжі). Вона має злоякісний перебіг і швидко призводить до деградації особистості. Як правило, розвивається в підлітковому або юнацькому віці. На тлі глибокого розщеплення єдності психіки (нерідко на всіх трьох рівнях) розвивається гебефренічний синдром. Ця форма має переривчасто-прогредієнтний перебіг і швидко призводить до інвалідності.
4. Циркулярна форма. Вона певною мірою нагадує маніакально-депресивний психоз і проявляється відповідними фазами.
5. Фебрильна (злоякісна) форма. Розвивається після кількох ремісій шизофренічного процесу з переривчастим перебігом, а інколи в дебюті захворювання. Спочатку з'являється маячна сплутаність, нерідко з онейроідним компонентом. Через 1-3 доби психомоторне збудження змінюється аментивним синдромом з елементами кататонічного ступору (аутизм, негативізм). Різко підвищується температура тіла, яка не спадає внаслідок приймання жарознижувальних засобів. Прогресують явища зневоднення, язик висихає, губи тріскаються і запікаються кров'ю. Без своєчасного адекватного лікування ця форма шизофренії найчастіше закінчується смертю.

Лікування шизофренії

Лікування шизофренії при загостренні хвороби проводять у стаціонарних умовах (інсуліно-коматозна чи нейролептична терапія). Після виписки хворого з стаціонару йому певний час необхідно приймати протирецидивне або підтримуюче лікування. З цією метою призначають нейролептичні засоби, які він отримує безплатно у дільничного лікаря-психіатра. Найефективнішими є нейролептики пролонгованої дії: модитен-депо, галоперидол-деканоат, піпортил (діють 3-4 тиж), імап (2 тиж), семап (до 5 діб). Підбір препарату і його дози здійснює лікар-психіатр.
При шизофренії часто розвиваються рецидиви захворювання. Передвісниками загострення хворобй є такі ознаки:
1) відмова хворого від приймання ліків;
2) зміна його поведінки (уникнення контакту з родичами, підвищений інтерес до алкоголю, сексуальне розгальмування, надмірне паління тютюну);
3) втрата апетиту;
4) порушення сну;
5) немотивована стала зміна настрою.
Особливу увагу треба приділяти хворим з агресивними і суїцидальними тенденціями, які включені в список соціально небезпечних. Про найменшу підозру щодо можливості розвитку рецидиву треба негайно повідомити дільничного лікаря-психіатра.
Як наслідок шизофренії у хворих розвивається специфічна деградація особистості. Основними типами деградації є такі:
1) за апатико-дисоціативним типом (на тлі розщеплення єдності психічних процесів розвивається виражений апатико-абулічний синдром, який сягає рівня повної соціально-трудової дезадаптації);
2) за ювенільним типом (на перший план виступають ознаки шизофренічного недоумства в осіб, які захворіли в дитячому або підлітковому віці);
3) за параноїдним типом (на тлі розпаду єдності психіки спостерігаються паранощні включення або сталий парафренний синдром);
4) за психопатоподібним типом (на фоні розщеплення єдності психіки має місце психопатоподібний синдром, переважно за експлозивним типом);
5) за змішаним типом (мозаїчні елементи зазначених типів деградації). Хворі з вираженою деградацією здебільшого не потребують активного протипсихотичного лікування, але їм необхідно забезпечити належний догляд у сім'ї. Коли сімейні зв'язки втрачені, то хворого направляють у лікарню для хворих на хронічні психічні хвороби або у відповідні будинки-інтернати.